Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.
Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року щодо незалежності, ефективності та обов’язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом». Крім того, Консультативна рада європейських суддів у п. 12 Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь- яких зв’язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано».
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі « Олександр Волков проти України», ще у 2013 році, було зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар із занепокоєнням відзначив, що, на переконання української громадськості, судді не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі й політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна уважно розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту. Українська влада повинна розглядати і належним чином реагувати на будь-які заяви про втручання в роботу судових органів. Представникам інших гілок влади слід утримуватися від будь-яких дій чи заяв, які можуть бути сприйняті як інструмент здійснення тиску на діяльність судових органів чи викликати сумніви щодо їх здатності виконувати свої обов'язки ефективно. Судді не повинні мати підстав боятися звільнення чи дисциплінарного провадження у зв'язку із прийнятими ними судовими рішеннями. Окрім того, необхідно використати можливості нинішньої реформи для потужного зміцнення незалежності судової влади від виконавчої.
Пройшло майже три роки після винесення вищезазначеного рішення Європейського суду, змінилась влада : як законодавча так і виконавча, Україна проголосила офіційний курс розвитку в напрямок Європейських цінностей, свобод і законодавства, однак і досі у засобах масової інформації ( телебачення, преса та Інтернет ) далеко не поодинокими е висловлювання як відомих політиків так і безпосередніх керівників міністерств, прокуратури і поліції стосовно дій або рішень судів, які розглядають окремі справи.
Наприклад, Міністр юстиції України П. Петренко вже визначив заздалегідь незаконними усі рішення судів, які скасовують звільнення посадових осіб у порядку люстрації. Посадовець наполягав, що суди і судді «перебирають на себе функції Верховної Ради і це питання не лише порушення закону з боку того чи іншого судді, а й це і питання посягання на конституційний лад». «Судді, виконуючи чиїсь замовлення, намагаються втрутитися в процес проходження люстрації. Наша позиція дуже жорстка: ми будемо реагувати на кожен факт винесення таких рішень... Якщо в діях суддів будуть убачатиметься ознаки дисциплінарних проступків або кримінальних правопорушень, то будемо подавати документи в правоохоронні органи. А я як член Вищої ради юстиції буду ініціювати через постанову питання залучення цих суддів до відповідальності», – заявив П. Петренко, у інтерв’ю "Судово-юридичної газеті» у травні 2016 року.
Таким чином, керівник міністерства, у повноваженні якого , в тому числі, є і нагляд за належним виконанням судових рішень ( можливо виконання рішень суду стосовно і поновлення на роботі осіб звільнених під час такої люстрації), офіційно висловлює свою думку щодо можливих рішень суду, та фактично «попереджає» суддів про можливі наслідки «невірних» рішень.
Яскравими прикладами е також і неодноразові висловлювання на телебаченні генерального прокурора України, який саме під час розгляду судами питань про обрання запобіжних заходів по резонансним справам у прямому ефірі висловлює свою думку про доведеність вини або наявність особливих підстав для обрання найбільш сурового виду запобіжного заходу.
Неодноразово висловлювались про «незаконні рішення та дії судів» і керівники органів внутрішніх справ. Незрозумілими, в даному випадку, є подібні висловлювання з боку керівника Національної поліції Х. Деконоідзе, яка постійно наполягає на дотриманні Європейських цінностей при цьому, всупереч загальноєвропейських принципів дозволяє собі не тільки критику судової влади, а і висловлювання, які у будь якої країн Євросоюзу були б розцінені як неповага до суду.
Керівники правоохоронних органів і прокуратури обласного рівня також дозволяють собі коментування рішень судів, з якими вони не згодні, та напряму звертаються через засоби масової інформації з критикою дій або рішень суду.
Такі дії як вищого керівництва органів виконавчої влади та правоохоронних органів можливо розцінювати як «тиск на суд» з метою отримання « відповідного» рішення по окремим справам та підтримання у суспільстві негативного ставлення взагалі до судової системи, можливо для «приховування» неефективності діяльності власного відомства.
Нажаль, саме поняття «тиск на суд» є суб’єктивним, та не відображено у законодавстві України. У Кримінальному кодексі України – передбачена кримінальна відповідальність лише за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, вчинені особою з використанням свого службового становища ( ч.1,2 ст. 376). Однак втручання в діяльність суду та тиск на суд не є тотожними поняттями, у зв’язку із чим виникає питання про тлумачення поняття «тиск на суд» у вигляді висловлювань та коментарів керівництва правоохоронних органів ( та і взагалі працівників прокуратури та поліції) та/або державних службовців рішень суду або дій суддів які розглядають справи, як спосіб втручання в діяльність судді та вид неповаги до суду.
Наприклад - законом України від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ «Про прокуратуру», передбачена заборона прокурорам публічно висловлювати сумніви щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їхнього оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом (п. 8 ч. 1 ст. 3 даного Закону).
Таким чином законодавча влада розуміє необхідність розумного обмеження «тиску на суд» з боку інших гилок влади, що приводить до відсутності поваги до судової влади з боку суспільства.
В той самий час а ні в законі « Про національну поліцію», а ні в законі « Про державну службу» відсутні будь-яки заборони державним службовцям або керівництву поліції публічних висловлювань сумніву щодо правосудності судових рішень, або діяльності судів по розгляду окремих справ. У зв’язку із чим виникає питання внесення відповідних доповнень до зазначених Законів, та відповідних норм ( можливо) у Кодекс України про адміністративні правопорушення, з метою визначення адміністративної відповідальності за подібні дії.
Треба зауважити, що судді не проти розумної критики з боку суспільства, однак така критика повинна бути конструктивною, і не може використовуватися саме як тиск на суд по конкретним справам або у відношенні окремих суддів, для задоволення власних потреб окремих політиків або керівників органів інших гилок влади.
Стосовно наявності «тиску на суд», в тому числі з боку правоохоронних органів, у 2014-2015 роках висловлювало занепокоєння у Рада Судів України у своєму зверненні від 21 червня 2013 року. У зверненні, зокрема, було зазначено, що останнім часом набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів, у тому числі з боку окремих працівників правоохоронних органів, і їх втручання в діяльність судів при розгляді справ та вирішенні питань про притягнення до кримінальної відповідальності суддів за дії, пов'язані зі здійсненням правосуддя, у зв’язку із чим Рада суддів України розцінює зазначені дії окремих представників правоохоронних органів як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів, намагання протиправно використовувати суди для відстоювання інтересів певних груп чи осіб непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження судових рішень. Ці дії є проявом неповаги до судів, бажання їх дискредитувати, намаганням вчинити непроцесуальний тиск на судів та суддів, що є прямим порушенням вимог закону щодо незалежності судів та суддів. Такими діями завдається шкода не тільки авторитету судової влади у суспільстві, але й міжнародному іміджу України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 “У справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України « Про Вищу раду юстиції ” встановив, що надання оцінки вчинених суддею процесуальних дій до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить Конституції України.
Також звертаю уваги і до питань, які підняв у своєї статті суддя господарського суду Харківської області Суярко Т.Д. « Судді під тиском. Вихід є», в якої автор розповідає, що « Зазирнувши до статистичних звітів поліції та прокуратури, ми зможемо побачити, що окремим рядком обліковуються лише інформація щодо злочинів, передбачених ст. 375 УК України. Злочини, передбачені статтею 376, 377, 378,379.у звітах не обліковуються окремо. Такий підхід свідчить, що держава не вбачає у цьому своїх пріоритетів.
Під час спілкування працівники правоохоронних органів пояснювали, що за можливості намагаються «маскувати» злочини проти правосуддя – втручання, погроза, насильство, знищення, пошкодження майна, посягання на життя суддів, народного засідателя чи присяжного - під злочини без спеціального суб’єкту, враховуючи складність розслідування, ймовірний суспільний резонанс тощо. А також розповіли, що відсутність у статзвіті окремих рядків щодо вказаних злочинів не стимулює особливу уваги до них з боку правоохоронців.
Доступ до повної статистичної інформації щодо вказаних злочинів мають начальник організаційно-методичного забезпечення ГПУ та вище керівництво відомства, але певних висновків вже можна дійти і з окремих даних, які вдалося отримати.
Так, у Харківській області за період з 2012 рік – перше півріччя 2016 року не було зареєстровано жодного злочину за ст.376 КК України, за ст.377 КК України – 3 (в суд передано – 2), за ст.378 КК – 1.
У м. Кривий Ріг протягом 2012 - 2016 років за ст. 376 КК України було зареєстровано 3 кримінальних правопорушення, провадження у 2 з них - закрито, за одним слідство триває.
І це зовсім не той випадок, коли відсутність кримінальних проваджень свідчить, що у даній сфері все гаразд. Все суспільство є свідком того, що зараз відбувається в судах.
Разом з тим, лише до Ради суддів України протягом 2015-2016 років надійшло 90 звернень від суддів щодо втручання у їх діяльність. Що робить РСУ в цьому напрямку? Обліковує, висвітлює цю інформацію на сайті, розглядає випадки тиску на своїх засіданнях, за результатами засідань приймає рішення, у яких звертається до компетентних органів… Яка результативність таких дій для боротьби з проявами тиску на суд? Мізерна. Адже реальних повноважень по протидії тиску РСУ не має». Автор пропонує суддям не замовчувати будь-які випадки такого «тиску», що є одним із способів боротьби з таким «тиском».
Таким чином «тиск на суд» з боку як правоохоронних органів та і керівництва інших «гілок влади» у вигляді критичних висловлювань «законності» дій та рішень суду е, нажаль, досить поширеним явищем у нашої країні і не відповідає загальноєвропейському поняттю незалежності судової влади. Дії Ради судів України, яка на протязі останніх років неодноразово звертала увагу як суспільства так і окремих компетентних органів на таке явище, в силу повноважень Ради, є недостатніми.
Можливо, настав час законотворчої ініціативи в напрямку захисту судової влади від подібного тиску.
_03_03.png)
