Узагальнення практики Київського районного суду м. Одеси

 

  Протягом 2014 року судом розглянуто 34 справи даної категорії, з них задоволено 17 позовів, відмовлено у задоволенні 7 позовних заяв, у одній справі закрито провадження, залишено без розгляду 6 позовів, повернуто 3 позовних матеріали.

 

   Залишок нерозглянутих справ складає 33 справи. 

 

   За наслідками розгляду у суді першої інстанції в апеляційному порядку оскаржено 12 судових рішень, з яких 7 залишено без змін, скасовано 2 рішення, щодо інших станом на березень 2015 року інформація відсутня.

 

   Аналіз причин скасування рішень суду першої інстанції свідчить про помилкове застосування норм матеріального права, а також про те, що місцевий суд не завжди враховує роз’яснення Верховного суду України та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені у постановах Пленуму та інформаційних листах.

 

   Так, суд при розгляді даної категорії справ безпідставно ототожнював поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», адже законодавець розмежовує ці поняття та пов’язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

 

  При розгляді цих справ суд не у всіх випадках перевіряв наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у нотаріальній конторі, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, що призводило до неправильного вирішення спору.

 

  Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

 

  В деяких випадках судом передчасно задовольнялися вимоги та визнавалося за позивачем право власності на нерухоме майно в порядку спадкування без урахування можливості позивача звернутися до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки у такому разі можливість одержання у нотаріальному порядку свідоцтва про право на спадщину не була втрачена. 

 

  За змістом ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання лише у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а тому помилковою була практика суду при розгляді позовів про визнання права власності на спадкове майно, які пред’являлися до органу місцевого самоврядування (Одеської міської ради) або до нотаріуса при наявності інших спадкоємців за законом чи заповітом та з якими існував спір про право на спадщину. Лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належними відповідачами у даній категорії справ будуть територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

 

  Аналіз справ про визнання права власності на спадкове майно, які перебували в провадженні Київського районного суду м. Одеси, вказує на те, що найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім’я спадкодавця або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. 

 

  У переважній більшості випадків такі позови судом обґрунтовано задовольнялися, адже за таких обставин іншим чином окрім як шляхом звернення до суду із позовом права спадкоємця неможливо захистити.

 

   Разом із тим спірним є питання та неоднорідною є практика щодо можливості задоволення позову за умови відсутності в матеріалах спадкової справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

 

   Нотаріуси при неможливості оформити свідоцтво про право на спадщину, як правило, складають не постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (яку може бути оскаржено до суду), а викладають таку відмову у формі листа.

 

   Практика свідчить, що деякі судді, ухвалюють рішення про задоволення позову про визнання права власності спадкоємця на спадкове майно за наявності відмови нотаріуса оформити свідоцтво про право на спадщину, оформленої листом, а інші – відмовляють у задоволенні позовних вимог з посиланням на відсутність постанови нотаріуса про таку відмову та вказують у рішенні, що звернення до суду є передчасним. Через це спадкоємці вимушені знову звертатися до нотаріуса із вимогою оформити відмову саме постановою, а не листом та вимушені повторно звертатися до суду із позовом.

 

 Вказані питання були обговорені на зборах суддів колегії з розгляду цивільних справ Київського районного суду м. Одеси з метою досягнення єдиної правозастосовної практики на уникнення в майбутньому помилкового застосування норм матеріального та процесуального права. 

 

 

Голова Київського районного суду

м. Одеси        С.А. Чванкін

 

Вик. В.С. Петренко