Висновок Верховного суду України щодо порушення прав кредитора

Іменем України

Постанова

29 жовтня 2014 року                                                   м.Київ                                                   №6-169цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до Особи 7, треті особи: Особа 8, Особа 9, Особа 10, Особа 11, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою Особи 7 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до Особи 7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначало, що 20.10.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $50000 з кінцевим терміном погашення 19.10.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 26.10.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 9було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі $50000 на строк до 20.10.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13.11.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 10 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $50000 на строк до 11.11.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13.11.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 11 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $50000 на строк до 11.11.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом.

З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20.10.2006 та 13.11.2006 було укладено 4 іпотечні договори, за умовами яких іпотекодавець Особа 7передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Інформація 1» загальною площею 1175,2 м2, розташоване за Адресою 1.

У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 9.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28.01.2014, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки — приміщення будівлі кінотеатру «Інформація 1», розташоване заАдресою 1, відповідно до договорів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на підставі закону «Про виконавче провадження» в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Особою 8, Особою 9, Особою 10 та Особою 11.

Ухвалою ВСС від 27.03.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Особи 7 на підставі п.5 ч.4 ст.328 ЦПК.

У поданій до ВС заяві про перегляд ухвали ВСС від 27.03.2014 Особа 7 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч.2 ст.258, стст.261, 266 ЦК.

Для прикладу Особа 7 посилається на ухвали ВСС від 15.10.2013, 4.12.2013, 25.12.2013 та 22.01.2014.

Особа 7 указує на те, що правові висновки ВСС про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Воробйової Т.М., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК, Верхов­ний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20.10.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 8укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $50000 з кінцевим терміном погашення 19.10.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 26.10.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 9 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі $50000 на строк до 20.10.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13.11.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 10 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі $50000 на строк до 11.11.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13.11.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і Особою 11 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі $50000 на строк до 11.11.2016 зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Позичальники зобов’язалися повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання в повному обсязі та у строки, передбачені цими договорами.

З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20.10.2006 та 13.11.2006

було укладено 4 іпотечні договори, згідно з якими іпотекодавець Особа 7передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Інформація 1» загальною площею 1175,2 м2, розташоване за Адресою 1, яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу 13.02.2001 та заре­єстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 26.10.2006.

У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яка становила:

в Особи 8 станом на 1.03.2013 за кредитом — $42976, за відсотками — $27965,58, пеня — $32126,79, що становить 823825 грн. 48 коп.;

в Особи 10 станом на 1.06.2013: за кредитом — $41243, за відсотками — $28313,25, пеня — $33421,77, що дорівнює 823103 грн. 32 коп.;

в Особи 11 станом на 1.06.2013: за кредитом — $1243, за відсотками — $28313,25, пеня — $33424,81, що

становить 823127 грн. 62 коп.;

в Особи 9 станом на 1.06.2013: за кредитом — $42976; за відсотками $29503; пеня — $34843,59, що дорівнює 857830 грн. 82 коп.

28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор пюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор-плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та зазначеними в реєстрі заборгованості боржників.

Того самого дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами.

З угоди про передання прав за іпотечним договором, укладеної між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», вбачається, що разом з відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28.11.2012, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, визначені цим договором. Іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що у зв’язку з неналежним виконаннямОсобою 8, Особою 9, Особою 10 та Особою 11 своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, а тому позивач як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому доводи Особи 7 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд визнав необгрунтованими, дійшовши висновку, що відповідно до п.5 ст.261 ЦК за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки строк дії договорів установлено: Особі 8 — до 19.10.2016, Особі 9 — до 20.10.2016, а Особі 11 та Особі 10 — до 11.11.2016, то із цієї дати повинен починатися перебіг позовної давності за вимогами банку.

Разом з тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин — про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції в ухвалах ВСС від 15.10.2013, 4.12.2013, 25.12.2013 та 22.01.2014 на підставі стст.257, 258, 261 та 267 ЦК дійшов висновку про застосування позовної давності, оскільки в зобов’язаннях поряд з установленням строку дії договору було встановлено і строки виконання окремих зобов’язань — унесення щомісячних платежів, що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Отже, строк позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів, що визначено періодичними щомісячними платежами, необхідно обчислювати не з дня, коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність строком один рік згідно з ст.258 ЦК, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається, за правилами ст.253 ЦК, з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).

Згідно з нормою ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення — невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов’язання» визначаються як різні (стст.530, 631 ЦК). Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено в ст.1050 ЦК. Якщо договором установлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК).

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню залежно від договорів: для Особи 8 — до 19.10.2016, для Особи 9 — до 20.10.2016, а для Особи 11 і Особи 10 — до 11.11.2016.

Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (унесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Крім того, судом установлено, що Особа 10, Особа 11, Особа 9 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25.11.2009 про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст.1050 ЦК, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7.12.2009.

У той час як з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду в червні 2013 року.

Згідно з ст.3 закону «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну й спеціальну. Загальна позовна давність установлюється тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність строком один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аналіз норм ст.266, ч.2 ст.258 ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, в межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в стст.252—255 ЦК.

При цьому початок перебігу позов­ної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитних договорів (п.3.1) позичальники зобов’язані здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також установлено відповідальність за порушення графіка повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного наступного траншу, а отже, початок перебігу позовної давності за кожний наступний платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинне здійснюватися позичальниками частинами кожного місяця, в рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань.

У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з визначеної судом дати закінчення дії кредитних договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах ВСС від 15.10.2013, 4.12.2013, 25.12.2013 та 22.01.2014.

За таких обставин з висновком суду про необгрунтованість заяви про застосування позовної давності не можна погодитися, тому що він грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 27.03.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 27.03.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.